Дослідження морфогенезу, диференціації та трансформації суглобів і пальців кінцівок хребетних тварин є фундаментальним завданням порівняльної та ветеринарної анатомії, що безпосередньо може інтегруватися у практику клінічної хірургії та ортопедії. При цьому важливого значення набувають анатомо-топографічні особливості суглобів та автоподіїв кінцівок як вимерлих, так сучасних видів хребетних. Метою цієї роботи було проведення біоморфологічного та порівняльно-анатомічного аналізу закономірностей еволюційної трансформації, диференціації й мʼязової архітектоніки суглобів та пальців у хребетних для виявлення передумов виникнення вроджених і набутих ортопедичних патологій автоподія та кінцівок. Використовулися методи препарування, рентгенографії, порівняльного аналізу, фотофіксації й графічного зображення обʼєктів дослідження. Матеріалом для дослідження слугували морфологічні структури риб (Trigla lucerna, Carassius gibelio forma auratus), музейні палеонтологічні ресурси, а також апендикулярний скелет і мʼязовий апарат сучасних ссавців (Equus hemionus, Equus caballus, Sus scrofa var. domestica, Giraffa camelopardalis, Bos taurus, Bison bonasus, Camelus bactrianus, Tapirus terrestris) та Homo sapiens. У результаті біоморфологічного аналізу Trigla lucerna з’ясували, що вільні промені грудних плавців функціонують як ізольовані пальцеподібні структури з автономним сенсорним і моторним забезпеченням, а специфіка їхньої будови вказувала на глибоку спеціалізацію локомоторного апарату. Проаналізовано клінічні випадки прояву полідактилії, олігодактилії та полімелії у різних таксономічних груп тварин. Доведено, що виявлені аномалії розвитку ставлять під сумнів спрощені еволюційні моделі редукції чи мультиплікації пальцевих елементів. Філогенетичний перехід Equidae до монодактилії через домінування III променя забезпечив високу локомоторну адаптацію, але створив критичне біомеханічне навантаження на автоподій, що зумовило патогенез розвитку низки хвороб дистального відділу кінцівок, зокрема у коней. Встановлено, що редукція латеральних метаподіїв обмежила компенсаторні можливості кінцівки, роблячи терапію та профілактику цього синдрому неможливими без патогенетично обґрунтованого біомеханічного коригування і перерозподілу статико-динамічних сил у дистальному відділі. Отримані дані дозволяють диференціювати видову норму від патології розвитку, що важливо для точної інтерпретації візуальної діагностики (компʼютерної та магнітно-резонансної томографії, рентгенографії), розробки раціональних хірургічних доступів та індивідуалізації ортопедичної допомоги тваринам у ветеринарній практиці.
порівняльна анатомія; морфологічна структура; ветеринарна ортопедія; патології автоподія; локомоція